Перу – дивовижна країна, де поєднані дві культури. У ній присутня спадщина іспанських колоністів, що прибули сюди в першій половині шістнадцятого століття і індіанців, що жили на цих землях споконвіку.
Природно, дві культури позначилися на багатьох аспектах життя перуанців. Європейська і індіанська спадщина присутня в архітектурі, кераміці і текстилі. А саме ткацтво і в’язання займає в житті сучасних перуанців величезне місце (власне, тому і виникає сам феномен – перуанське в’язання). Адже багато з них живуть в Андах, де температури бувають зовсім не по південноамериканському холодними. Тому перуанці змушені носити вовняні накидки, шкарпетки і навіть шапки-вушанки (які в Перу називаються чолло).
Навіть ці повсякденні речі, зроблені в кустарних умовах місцевими майстрами, є справжніми витворами мистецтва, адже в їх візерунках відбилися культури кількох народів, які у той чи інший час населяли Перу.
Хоча в’язані предмети одягу, створені андськими майстрами, відрізняються різноманітністю, все-таки деякі загальні риси у них є. Справа в тому, що в’язальники досі спираються на традиції візерунка, що склалися кілька сотень років тому. Примітно, що у кожного регіону, у кожного села, та і в кожній сім’ї є свої оригінальні візерунки. Перша яскрава відміна перуанського в’язання – це те, що його в основному виконують в’язальники чоловічої статі. Серед майстрів є і жінки, але в Перу, на відміну від сусідньої Болівії, так склалося, що це копітке заняття вважається чоловічою прерогативою. У деяких областях, таких як Такіль, навіть існують в’язальні громади, що складаються з чоловіків. У них хлопчиків вчать цієї майстерності з самого раннього віку. Цікаво, що в таких районах в’язані предмети є не тільки захистом від холоду і прикрасою, але і несуть в собі певну інформацію. У тому ж Такіль шапка-вушанка може розповісти про свого володаря дуже багато: біла вершина, наприклад, означає, що її власник – холостяк. Крім того, навіть у юному віці, молоді люди вже починають змагатися один з одним за допомогою складності і краси візерунка. Першу шапочку хлопчики в’яжуть вже в сім років. Примітно, що поки чоловіки зайняті в’язанням, жінки ретельно готують пряжу: стрижуть вовну, прядуть і забарвлюють її.
Перуанське в’язання відрізняється не тільки складністю узору, а й якістю скріплення ниток. По-перше, пряжа для нього береться дуже тонка, близько міліметра в товщину. По-друге, спиці для в’язання використовують дуже дрібні, від півтора до двох міліметрів у діаметрі. У результаті виходить від дев’яти до п’ятнадцяти стібків на два з половиною сантиметри. Цікаво й те, що по всій видимості з шерстю в Перу не виникає проблем, а от спиці дістати важкувато, тому часто в’язальники користуються спицями від велосипедних коліс. В результаті такої дрібної в’язки вироби з вовни виходять не тільки дуже красивими, але і щільними, майже як повсть.
З якої вовни створюється неповторне перуанське в’язання? На пасовищах Анд можна зустріти багато альпак (домашнє парнокопитна тварина, що належить до сімейства верблюжих). Шерсть альпаки відрізняється м’якістю і легкістю, крім того існує двадцять чотири натуральних відтінки. Хоча в перуанських Андах вирощують і лам, і овець, саме шерсть альпаки найбільше підходить для в’язання. Останнім часом в’язальники додають у вироби акрилові нитки. Але вони використовуються в основному для краси, так як часто вони пофарбовані в яскраві неонові кольори. Однак основою для пряжі незмінно є шерсть альпаки. Це робиться не тільки через якість цієї вовни, а й відповідно все тим же культурним традиціям. Альпаки були одомашнені багато століть назад і завжди використовувалися саме для отримання вовни для в’язання.
Жителі Перу в’яжуть не тільки шапки й накидки, а й сумки, шкарпетки, пояси, а також милі декоративні дрібнички, такі як подушки, ковдри і стрічки. Узори, що використовуються для в’язання дуже різноманітні. Зазвичай на виробі вони присутні в кілька рядів. Серед візерунків часто можна побачити зображення тварин, рослин, навіть ініціали в’язальника, опис різних урочистостей та інших важливих подій його життя. Цікаво, що існує декілька правил для різних виробів. Так, ті візерунки, які використовуються на шапках-вушанках, ніколи не зустрінуться на сумці або поясі. До речі кажучи, саме чулло є найбільш традиційною формою перуанського в’язання. Це найяскравіші і витончено виконані вироби. Крім візерунків, на яких часто присутній людина і тварини, такі як змії, лисиці, кішки і орли, шапки часто прикрашаються бісером і металевими заклепками. Також на візерунках перуанського в’язання дуже часто присутня шахова клітка. Що стосується кольорів, то тут у творчості в’язальників не зустрічається жодних обмежень. На виробах присутній і зелений, і білий, і червоний, і жовтий, і синій колір.
Влада Перу намагається всіма силами зберегти свої культурні традиції в’язання. Порівняно недавно уряд ввів спеціальну освітню програму, покликану навчити молодь азам цієї давньої майстерності. Крім того, у багатьох школах викладають історію перуанського в’язання, яка в селах передається з уст в уста протягом багатьох поколінь. Також у великих туристичних центрах організовано декілька магазинів, що торгують в’язаними виробами. При цьому поряд з кожним поясом, сумкою, пончо або ковдрою стоїть фотографія сім’ї майстра, який зробив предмет. Так продавці намагаються підтримати зв’язок покупця з в’язальниками, що дуже важливо, оскільки в кожному виробі є не лише загальні традиційні візерунки, а й унікальні мотиви, що належать тільки одній родині. Крім подібних магазинів існують і ринки, на яких вироби продають безпосередньо самі в’язальники.
В’язання в Перу настільки важливо, що в країні навіть організовано декілька музеїв, присвячених цій майстерності. Першою зупинкою для всіх хто цікавиться перуанським в’язанням, повинен бути Некомерційний Центр Традиційного Текстилю Куско. Він був створений з метою збереження текстильних традицій регіону шляхом створення ткацьких центрів у прилеглих селах Анд. Центр відбирає кращі роботи в’язальників і купує їх для виставки. Так само існує Музей Текстилю Куско, де не тільки представлені найкращі роботи сучасних майстрів, але є й старовинні експонати, там також можна побачити в’язальника за роботою. Також вироби, виконані перуанськими майстрами представлені в багатьох інтернет-музеях світу. Так, деякі речі можна побачити на сторінках електронної виставки музею Канади – «Глина і речі: спілкування культур».
Справжнє перуанське в’язання повинно бути виконано тільки з натуральної вовни та пофарбовано тільки натуральними фарбами. Але, на жаль, останнім часом на великих ринках в туристичних центрах Перу все частіше можна побачити вироби, виконані майстерно, але які відрізняються поганою якістю пряжі або фарб. Тому знавці радять купувати роботи у майстрів в селах, адже там людям простіше в’язати з вовни альпак, ніж закуповувати синтетичні нитки. Наприклад, село Чінчерро відомо якістю і красою, створених там виробів. Там в’язанням зайняті всі: від малого до великого. У Чінчерро можна запросто зустріти групу підлітків, зайнятих цією копіткою справою і старих, які також стоять зі спицями і пряжею в руках. Причому, так, саме стоять, а не сидять. Мабуть, в, Чінчерро прийнято в’язати стоячи, опускаючись на стілець тільки для невеликого перепочинку. Цікаво також і те, що часто пряжа у в’язальників знаходиться прямо на шиї.
Але перуанське в’язання виконується не тільки спицями (хоча цей спосіб найбільш поширений), а й гачком. У цьому випадку узор в’язки відрізняється від традиційної «ялинки» і являє собою вигадливі великі петлі. Такий вид перуанського в’язання називається «брумстік». І зараз він розповсюджений не тільки в Перу, а й у Північній Америці, Європі і починає переможну ходу серед робіт російських та українських рукодільниць. Для того щоб виконати брумстік спочатку треба на дуже товсту спицю надіти декілька повітряних петель, їх кількість повинна бути кратна п’яти. Після цього з кожної повітряної петлі потрібно витягнути довгу петлю і накинути на іншу спицю. Після завершення набору петель на цю спицю всі петлі необхідно акуратно зняти і почати пров’язивати групи по п’ять петель. Для цього збирають на гачок перші п’ять витягнутих петель, захоплюють робочу нитку і, з’єднують усі п’ять петель, пров’язують стовпчик без накиду. Таким чином в’яжуть ще чотири стовпчики. Потім в’язання не перевертають, як зазвичай, а витягують довгу петлю через крайній стовпчик без накиду – так до кінця ряду. Звичайно ж, брумстік не є традиційним в Перу, але все ж несе деякі культурні особливості цієї країни.
Виходячи з усього вищесказаного, можна зазначити, що в’язання – дуже важлива культурна традиція в Перу. Примітно, що це мистецтво цікаво не тільки самим перуанцям, а й приїжджим туристам, які купують в’язані вироби в неймовірних кількостях. Завдяки цьому, вікова перуанська майстерність зберігається не тільки в країні, а й за її межами.
Джерело:
This post is also available in: Russian
